Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Лубенська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 26358934) був реорганізований і увійшов до складу Михайлівської громади

Для можливості відновлення сайту дзвоніть за телефонами: (0432) 55-43-70 - Метастудія (Вінниця)
Vlada.ua - розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування

Історична довідка

                       

 

Сільраді підпорядковані селище Грекове, села Лубенці та  Куликівка.http://uk.wikipedia.org/wiki/Лубенська_сільська_рада

                      Л У Б Е Н Ц І

            Лубенці – найвіддаленіший населений пункт Кам’янського  району. Це  невелике село знаходиться на північній околиці Холодного Яру, а коли говорити точніше, то воно розмістилось в продовженні одного з його ярів, відомого як Червоний   Яр.
          Якщо говорити про топоніміку Лубенець, то село одержало таку назву  за однією із версій через те, що тут була річка із назвою Лубна. Другий переказ пов’язує назву із польським паном Лубенським, який був посаджений панувати на цих землях польським магнатом Жаботинським.
    Ця територія була облюбована людьми для життя ще з доісторичних часів. Важко сказати, коли вперше тут з’явилися люди. Імовірно з часів Неоліту. Про це свідчать поодинокі знахідки примітивних знарядь праці ( скребло, сокира ) тої епохи. Однак стоянок первісної людини в Лубенцях не виявлено. І не тому, що їх не було, а тому, що ця територія до сьогодні ще залишається мало дослідженою. В музеї https://rada.org.ua/rada/26358934/photo/ ліквідованої Лубенської школи зберігається крем’яне скребло часів Неоліту, знайдене в околицях села Луб енці.
    У перехідний період від доби бронзи до раннього залізного віку, в 11 – 8 ст. до н. е. територія села була заселена племенами Чорноліської культури. В 1952 році були проведені розкопки городища цієї культури. Воно розміщувалось на правому березі річки  Жаботинки при впадінні її в річку Тясмин і мало круглу форму діаметром близько 100 метрів і невисокий земляний вал. На цьому поселенні було знайдено уламки глиняних горщиків тюльпаноподібної форми, прикрашених наліпними валиками по тулубу і проколами під вінчиком. Було знайдено також вироби із кістки і кременю – це мотики, наконечники стріл, кістяний гарпун. Виявлені були і сліди бронзоливарного виробництва, про що свідчать глиняні ливарні форми для браслетів та уламки тигля. 
      Також у цьому ж році було досліджене скіфське поселення в урочищі Гайдамацька гора.
     З того часу археологічними дослідженнями історії села ніхто не займався. Була певність, що все цікаве тут уже знайдено і відкрито. 
    За часів, коли формувалась слов’янська нація, територія нашого села імовірно була незаселеною, хоча таке твердження і ґрунтується на факті відсутності знахідок того періоду, проте воно може бути помилковим.
   Імовірно ця територія була заліснена і входила до тогочасного Холодного Яру, але мало віриться у те, що тут не було слов’янських поселень. Та факти – річ уперта. Отож, Лубенці як село з'являється за часів Гетьманщини. 
  Був період, коли учні шкільного гуртка „Краєзнавець”(керівник В.М.Шевченко) знайшли цікавий матеріал для науковців. Колишня учениця 7 класу, Довженко Тетяна, активна учасниця гуртка, допомагала мамі прополювати огород. Вона добре пам’ятала літні настанови керівника – добре дивитися собі під ноги, примічати цікаві речі і приносити до школи. Тетяна звернула увагу на красиво орнаментовані глиняні уламки горщиків, зібрала їх і принесла до школи. Керівник гуртка визначила, що уламки кераміки є іншими за типом від уламків 19 ст., які масово зустрічаються в Лубенцях.  Оглянув кераміку і директор Кам’янського історичного музею Ю.Ю.Ляшко. Він був здивований, адже така кераміка на території нашого району зустрілася вперше. Датуються уламки 17 століттям.
  Гуртківці вирішили оглянути місце знахідки. Їх вразила велика кількість уламків різноманітного посуду. Вони лежали на поверхні, стриміли із стін розрізу дороги. За кольором кераміка молочно-біла, червона, і зовсім темна. За товщиною посудини були також  різними. Світлі за кольором, як правило, тонкостінні, а темні – з товстими стінками. Різноманітними вони були і за формою. Від зовсім маленьких горняток, „вазочок”, до великих глеків, „сковорідок”.
   Цікавою і неповторною виявилася і оздоба. В більшості це орнаментування, рідше – тиснення. Орнаменти виконані червоною фарбою, в чіткому національному стилі. Вінчики багатьох посудин прикрашені тисненням у вигляді мілких зубців. Крім того тисненням по тулубу прикрашені деякі горщики, горнята, а інколи і тарілки.
  Імовірно красивими були і посудини із скла, про це свідчать фігурні залишки пляшок, чарок. Вражають красою і середньовічні кахлі. Зроблені із червоної глини, вони прикрашені квітковими, геометричними орнаментами. Такі речі були на той час елементами розкоші, отже в селі жили заможні козацькі родини. 
Неймовірним виявилося те, що учень 7 класу, Кобилка Микола, знайшов цілі екземпляри глека та глиняної „сковороди”.
     Всі ці знахідки поповнили експозицію шкільного музею. 
  Ареал знахідок широкий, а це говорить про те, що Лубенці було не  зимівником , а козацьким селом . А той факт, що кераміка Лубенець ідентична до такої із Суботова і Чигирина, свідчить про те, що Лубенці можливо були  одним із форпостів гетьманської столиці часів Богдана Хмельницького.
 За словами Ю.Ю.Ляшка, будь-які висновки робити ще рано. Те , що кераміка така різноманітна і її така велика кількість, пояснюється тим, що учні імовірно натрапили на сміттєзвалище 300-річної давності. Однозначно вона заслуговує на увагу і дослідження професіоналів.
 Тепер слово за науковцями. Та на жаль наше село не включено до загальнодержавної програми „ Золота підкова”, обминула його і „Золота підкова Черкащини”, а це означає, що коштів на дослідження цього поселення напевне не виявиться і професіонали з Черкас сюди так і не приїдуть. Натомість можна чекати інших „гостей”, теж професіоналів своєї справи,  „чорних” археологів.
 Лише діти, гуртківці „Краєзнавця”, сповнені надіями, сміливими планами. Вони розуміють, що те , що вони знайшли є важливим і значимим для історії району, області і разом з тим вони не можуть зрозуміти чому це нікому непотрібне. Вони готові брати заступи до рук і самі проводити дослідження.
  Офіційна історія села починається з часів кріпаччини. Лубенці були власністю двох поміщиків: С.М. Бронякевича і Р. П. Малчевського. Пізніше селом володіли нащадки Малчевського по жіночій лінії. Ірина Петрівна Веслоухова мала тут 396 десятин землі і 112 кріпацьких душ. Майор Антон Миколайович Бронякевич мав 408 десятин землі і 64 кріпацькі душі. Владислав Фадейович Середняцький володів в Луб енцях лише людьми ( 52 кріпаки), а землю 1899 дес. мав у сусідньому селі Деменці, яке в ті часи було частиною Луб енець. Так як поміщиків було кілька, а село невелике , вони часто сварилися між собою за спадщину. В Черкаському Державному Архіві зберігається судова справа в якій нащадки І.П. Веслоухової просять переглянути заповіт. Є судова справа про тяганину між місцевою парафією і поміщицею І.П. Веслоуховою, яка забрала собі частину церковного лісу.
   Нажаль церква в селі не збереглася. Перші документальні згадки про церкву датуються 1729 роком. Згадана вона у зв’язку з тим, що тодішній місцевий священик, отець Кузьма, навідріз відмовився приймати унію. Кілька разів церкву відновлювали, у 1778 та 1834 роках. Вона проіснувала до 1941 року. Коли село окупували фашисти, першим зайшов каральний загін , який мав на меті знищити комуністів. В ніч перед цим один із місцевих цивільних партійних, відчуваючи розправу фашистів, скоїв суїцид в сільській церкві. Гітлерівці, підпалили церкву, разом із покійником.
   Жителі села приймали участь у Визвольних війнах, військові осередки яких балотувалися в Холодному Яру. Це і визвольна війна під приводом Богдана Хмельницького. Багато козаків лубенчан було і в загонах І. Гонти та М. Залізняка. Не стояли осторонь лубенчани і під час запеклої збройної боротьби під українським національним прапором на початку 20 ст.
  Видатними земляками можуть вважатися Прокіп Квочка(справжнє прізвище Пономаренко). Народився приблизно 1900 року. Був Лубенським старостою і очолював загін лубенчан – гайдамаків у визвольній війні 1918 – 1922 рр. Прокіп Квочка був вороже настроєний до Радянської влади, а ще він був надзвичайно чудним та завзятим гайдамакою. На його полювали не тільки червоноармійці, а й уваровці, білі. З ним завжди траплялися різні пригоди.
  Спіймати його було надзвичайно важко. Одного разу за ним виїхав загін червоноармійців. Приїхав в Лубенці, а назустріч їм їде чоловік на коні ( а то ж і був сам Квочка). Червоні питають:” Де тут живе Прокіп Пономаренко?” , -  Квочка відповів, що там то і там то, а сам утік до лісу. Бачачи обреченість такої боротьби,  він у 1920 їде до Кривого Рогу. Там одружується, працює. Та все ж він належав до особистостей, які не можуть жити на чужині. Прокіп Квочка повертається в Луб енці, і береться за старе, проте веде себе дуже обережно. Його арештовують. Та по дорозі він так зумів розсмішити міліціонерів байками та анекдотами, що ті його відпускають. У Велику Вітчизняну війну він веде подвійну гру. Товаришує із фашистами, вивідує інформацію, і передає в партизанський загін. В мирний час трудився на полях разом із іншими колгоспниками. Похований в с. Деменці.
  Село сьогоднішнє майже нічим непримітне. Тут як ніде спрацьовує типовий для українського села алгоритм: недолугі господарники, забур’янені поля, зневірені люди... Останні півстоліття молодь масово від’їжджала звідси, тому демографічна ситуація залишає бажати кращого. Та ці процеси є типовими не тільки для Лубенець, а й для багатьох інших сіл України, тому утримаємось від подальшого розвитку теми.
  Окрасою села є школа, збудована в кінці 90-х років минулого століття за спец проектом  в стилі модерн.

 
   В приміщенні школи розміщено поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, сільську раду, бібліотеку.
   Працює в селі і клуб. Нажаль він має бідну матеріально-технічну базу та це не заважає нашим сільським аматорам.
   Лубенській сільській раді підпорядковується ще й село Куликівка

 

      К У Л И К І В К А      


Село розміщене на правому березі річки Жаботинки. Село так назване через свою бідність. Колись, козаки їхали через село і їх вразила його убогість. Вона була такою, що навіть стара сільська церква була покрита куликами.  Від того часу село і прозивається Куликівкою.
   Село невелике.
   В селі є магазин, Будинок культури, фельдшерсько – акушерський пункт. Школа в селі була до 1993 р.
   З історії Куликівки відомо, що село засноване за часів козаччини. Воно було невеликим, займало малу площу, але густонаселеним. В селі була церква Покрови. Нині на церковному фундаменті збудовано Будинок Культури.
   З давніх часів тут любили селитися люди. На одній із околиць села археологи виявили скіфське поселення, нажаль професійні дослідження там не велися. Знайдено й інші давні поселення. 
   Жителі села приймали активну участь у визвольних війнах. Під час повстанського руху за незалежність України на початку 20 ст. гайдамаками себе називало 80 % чоловічого населення Куликівки. 
   Найактивнішими учасниками повстання, чиї імена пам’ятають і донині були:
1.Біган Іван Максимович;
2.Сумський Григорій Микитович;
3.Щегельський Юрій Євтихійович;
4.Косий Григорій;
5. Денисюк Давид.
   Під час Великої Вітчизняної війни багато куликівчан були в партизанському загоні ім. Сталіна в Холодному Яру.                               

 

                                                

 


Розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Пропонуємо веб-платформи по створенню власного веб-сайту державним органам влади, органам місцевого самоврядування та державним установам
Gromada.org.ua, Rda.org.ua, Rayrada.org.ua, School.org.ua, Osv.org.ua

Логін: *

Пароль: *